Нападение России на Украину

"Imagine War" — це повна версія документального фільму Владислава Пятіна-Пономаренка, створеного на основі 75-денного відеощоденника з Маріуполя під час боїв та облоги міста.

Жахливий пізній вечір. Ракетний обстріл Дніпра. Влучання в центрі міста. Моніторингові чати писали, що це Іскандери..

Офіційна інформація від ОВА

У Дніпрі троє людей загинули, серед них – дитина. 19 постраждалих, з них четверо – діти. Восьмеро – госпіталізовані.

Внаслідок нічної ракетної атаки в місті є руйнування одразу на кількох локаціях.

Знищені житлова двоповерхівка та гараж. Пошкоджені 13 багатоквартирних й 2 приватні будинки, 30 авто. Понівечено корпуси лікарні.

Щойно пролунали вибухи, на допомогу людям примчали всі служби – ДСНС, "швидка", поліція. Працюють і благодійники. Організовані гаряче харчування та напої. Також місцевим надавали психологічну підтримку. Комунальники вивезли вже 80 т будівельного сміття.

Емоційно від Бориса Філатова

Давайте я поясню дуже простими словами. Бо майже всю ніч не спав.

На жаль, ми всі звикли до війни. Ми, іноземці, весь світ. Людина така істота, що звикає до всього.

Обстріли кожного дня - для нас майже «нова реальність». Але за інформаційним шумом , що триває кожного дня: «уламки дрона впали на багатоповерхівку», «в результаті роботи ППО», бла-бла-бла, ми почали забувати, що коїться насправді.

Це не просто «двухплверхова будівля». Це - звичайний житловий будинок на 8 квартир. Вчора ці вибл@дкі влупили в Дніпрі балістичною ракетою в житловий будинок.

Ніякі не «уламки».
Жодних військових цілей поруч.
Пряме.
Влучання.
В житловий будинок.
На 8 квартир.
Цивільних людей.
Балістичною ракетою!!!

Поруч ще один такий же житловий будинок зруйнований.

Є загинувшиє. У дитини відірвана рука.

…

Вони хочуть нас знищити.

Памʼятайте про це кожного дня.

Майже два з половиною роки перебував у російському полоні оборонець Маріуполя Сергій Овчаренко. Кілька тижнів тому, під час чергового обміну полоненими, військовослужбовця повернули в Україну. Про пошуки свого сина, місяці очікування обміну та мить зустрічі розповіла його мама, Галина Овчаренко.

Увечері 25 жовтня російський "Шахед" влучив у багатоповерхівку в Солом'янському районі Києва. Дрон влетів у кімнату до 15-річної дівчинки - вона загинула. Ще 6 людей були травмовані. Що лишилося від квартир після удару - дивіться в сюжеті каналу

Спадковість російських традицій вражає, адже перше, що роблять солдати російської армії на будь-яких захоплених територіях — облаштовують катівні, у яких потім вбивають. Один з наймасовіших актів такого терору стався влітку 1941 року, коли у відповідь на стрімкий наступ нацистської Німеччини, совєтська армія відступала. Та перед цим енкеведисти встигли вбити понад 20 тисяч вʼязнів. Спочатку на заході України, а потім — і в інших регіонах.

"Танкіст" - розвідник 1 ОШБ ім. Дмитра Коцюбайла. Свій позивний отримав ще під час проходження БЗВП. Починав із роботи на блокпостах, але швидко зрозумів, що хоче у більш гарячі точки. Згодом опинився у легендарному підрозділі легендарного командира – Дмитра Коцюбайла. Це п'яте та останнє інтерв'ю із серії сюжетів з бійцями 1 ОШБ ім. Дмитра Коцюбайла.

Як бійці 24 ОМБР імені короля Данила боронять Часів Яр. Стаття за посиланням.

Лікар та пацієнт отримали поранення через обстріл рф в медзакладі в Дніпрі ввечері 25-го жовтня. Під час атаки хірург якраз завершував операцію. У приміщенні вибило вікно, а інструменти розкидало кімнатою, розповідає лікар Ярослав. Що травмований — відчув не одразу. Ще пів години в такому стані оперував пацієнта. Каже: згодом з його тіла дістали з десяток осколків. У самому медзакладі вибито 500 вікон, пошкоджено деяку коштовну техніку, а також приймальне відділення та 6 реанімаційних.

Історія кохання і спільної боротьби за Україну Катерини Турчанової та бійця ГУР МО України Вадима Китара з позивним “Штайнер”. У черговому випуску нового проєкту “Нація непереможних” Катерина Турчанова розповіла про те, як віртуальне знайомство переросло у справжнє кохання, боротьбу за звільнення з російського полону, який шлях пройшов і проходить її коханий, захищаючи Батьківщину та заповітну мрію після нашої перемоги.

Зупинили ворога там, де шансів вижити майже не було. Бійці «Хартії» почали боротьбу за Вовчанськ у травні 2024-го, коли росіяни удруге вдерлися до мирного міста. Бої у Вовчанську йшли за кожен будинок. Скидами з дрона росіяни підпалювали позиції військових «Хартії». Наші захисники підпускали окупантів ближче до себе, а потім знищували їх на відстані 5-10 метрів. Бійцям бракувало води та їжі — через зруйновані мости логістика була складною. Попри все, захисники "Хартії" не здали жодної вулиці. Завдяки єдності Сили оборони у складі 13-ої бригади та інших підрозділів зупинили навалу ворога. Наші захисники знищили незліченну кількість росіян, які сунули на Харків. Відтоді загарбники так і не змогли захопити Вовчанськ. Битва за місто триває по нині. Про зустрічі з ворогом упритул, гасіння пожеж без води, силу братерства і відчайдушність, яка зберігала життя — у нашому міні-фільмі «Битва за Вовчанськ. Початок».

Беру все для школи й прапор», — каже шестирічний Михайлик, якого разом з мамою та домашнім улюбленцем, поліцейські евакуювали з Костянтинівки Михайлик розповів, що хоче виїхати, бо через сильні вибухи вдома страшно залишатися. Він забрав із собою підручники, улюблені іграшки та український прапор. Сідаючи до броньованого авто, Михайлик запевняє, що дорога буде безпечною, адже він взяв молитвослов та іконки. Із собою родина забрала і домашнього улюбленця — 14-річну німецьку вівчарку.

Мова в усі часи була маркером національної ідентичності, стимулом до єднання та порозуміння. Саме тому Російська імперія ще з XVIII століття, прагнучи повністю поглинути Україну, намагалася не лише знищити козацьке військо, стерти з пам’яті будь-яку згадку про українську державність, захопити не лише територію, але і здійснити духовну окупацію, перетворивши українців на принижених рабів, які розмовляють мовою окупанта і не розуміють власної сили та потуги. І ця практика триває досі і слугує одним із визначальних факторів російської окупації України. До Дня української писемності та мови УІНП презентує новий історичний ролик, який розповідає про різні етапи російського лінгвоциду, від заборони проповідей давньоукраїнською та знищення церковних книг, заборони українського книгодрукування і витіснення української з освіти та культури до фізичного знищення носіїв української ідентичності через Голодомор, репресії, окупацію культурного простору та підміну понять. Та й нині на окупованих територіях перше, що роблять росіяни – міняють вивіски, прибирають українську мову з суспільного простору, вилучають все українське з освіти і культури.                            

32-річний Микола на псевдо «Фрам» служить коригувальником вогню артилерії в 111-й бригаді територіальної оборони ЗСУ. Він повернувся до служби після тяжкого поранення, ампутації ноги й протезування. Служити далі, каже, – було принциповим рішенням, бо має, говорить, досвід і мотивацію. Його рідне місто Маріуполь зараз – в окупації. Позаду в чоловіка – служба в АТО та гарячі точки Донбасу, які пройшов під час повномасштабної війни, зокрема пів року оборони Серебрянського лісу на Луганщині.

Укрінформ спільно з Центром протидії дезінформації при РНБО презентують новий сезон програми "Станція Краматорськ". Проєкт виходить щосереди, о 19-й годині, у новій студії Укрінформу. Герой чергової програми – Максим Зайченко з позивним “Максон”, бойовий офіцер, тво начальника штабу другого штурмового батальйону 3-ї ОШБр Сухопутних військ ЗСУ. Брав участь в обороні Маріуполя, воював під Києвом, Запоріжжям, на Донбасі. Нині служить на Донецькому та Куп’янському напрямках. У програмі “Максон” розповів про репутаційні втрати росіян, воєнну стратегію 3-ої штурмової, про ультрас на війні, евакуацію з Ірпеня та ситуацію на Сватівському напрямку Харківщини.