Через брак достовірних документальних даних дослідники відносять будівництво першого храму на цьому місці до XVII сторіччя – саме тоді (у 1672 році) церква на Карвасарах згадується зі схематичне зарисовкою на плані міста як російська в ім’я святого Хреста.
З встановленням над Правобережною Україною російської влади в 1799 році починаються роботи зі спорудження нового храму, який через два роки (1801) був освячений Каллініком Нагорським як православна Хрестовоздвиженська церква, а ще через півстоліття (1863), не дивлячись на те що прихід залишався одним з найбідніших в єпархії, поруч з нею на місці колишньої твердині віри зайняла своє місце дзвіниця.
Під кінець XIX століття в храмовий комплекс входили вже не тільки безпосередньо церква з дзвіницею, а і дві будівлі, в яких розміщувалися будинок священика і церковно-приходська школа, що було обумовлено значним розширенням територіального впливу Хрестовоздвиженської, в прихід якої на той момент були включені вже шість сіл.
ХХ сторіччя, що почалося для церкви в променях процвітання (в 1923 році паства становила понад півтори тисячі прихожан), надалі принесло православному оплоту віри у підніжжя кам’янецької твердині забуття і занепад: у 1920-х його закривають, продавши частину майна, потім нетривалий період десятирічного відродження (1945-1953), після чого тут розміщується кінотеатр (1953-1956), і знову три десятиліття за закритими дверима, не дивлячись на визнання історичної цінності дерев’яної будівлі державою.
Зоря нових часів настала для Хрестовоздвиженського храму в 1987 році, коли почалися роботи з його реставрації з метою повернення первозданного вигляду. А трьома роками пізніше оплот віри нарешті був переданий у дбайливі руки прихожан, що поступово рік за роком вкладали свої сили і душу щоб відродити втрачену перлину, якої нині постає він перед очима здивованої публіки.
Нині церква на Карвасарах являє собою тризрубний одноглавий храм з ризницею та ганком, виконаний з дерева на фундаменті з вапняку із прибудованою на деякому віддаленні в північній частині дерев’яною ж дзвіницею. Кожен зі зрубів (центральний з яких триярусний і більш високий), як і периметр дзвіниці, в плані являє квадрат.
Внутрішній простір ошалеванних дошками стін нефа об’ємно об’єднано з бабинцем, перекриття якого, як і вівтарної частини, плоскі, високим прямокутним отвором. Вихід з будівлі прикрашає невисоке ганок на чотирьох різьблених опорних стовпчиках, а прикрасою дзвіниці під високим стрілчастим дахом служать восьмигранні вікна галереї верхнього ярусу.
З встановленням над Правобережною Україною російської влади в 1799 році починаються роботи зі спорудження нового храму, який через два роки (1801) був освячений Каллініком Нагорським як православна Хрестовоздвиженська церква, а ще через півстоліття (1863), не дивлячись на те що прихід залишався одним з найбідніших в єпархії, поруч з нею на місці колишньої твердині віри зайняла своє місце дзвіниця.
Під кінець XIX століття в храмовий комплекс входили вже не тільки безпосередньо церква з дзвіницею, а і дві будівлі, в яких розміщувалися будинок священика і церковно-приходська школа, що було обумовлено значним розширенням територіального впливу Хрестовоздвиженської, в прихід якої на той момент були включені вже шість сіл.
ХХ сторіччя, що почалося для церкви в променях процвітання (в 1923 році паства становила понад півтори тисячі прихожан), надалі принесло православному оплоту віри у підніжжя кам’янецької твердині забуття і занепад: у 1920-х його закривають, продавши частину майна, потім нетривалий період десятирічного відродження (1945-1953), після чого тут розміщується кінотеатр (1953-1956), і знову три десятиліття за закритими дверима, не дивлячись на визнання історичної цінності дерев’яної будівлі державою.
Зоря нових часів настала для Хрестовоздвиженського храму в 1987 році, коли почалися роботи з його реставрації з метою повернення первозданного вигляду. А трьома роками пізніше оплот віри нарешті був переданий у дбайливі руки прихожан, що поступово рік за роком вкладали свої сили і душу щоб відродити втрачену перлину, якої нині постає він перед очима здивованої публіки.
Нині церква на Карвасарах являє собою тризрубний одноглавий храм з ризницею та ганком, виконаний з дерева на фундаменті з вапняку із прибудованою на деякому віддаленні в північній частині дерев’яною ж дзвіницею. Кожен зі зрубів (центральний з яких триярусний і більш високий), як і периметр дзвіниці, в плані являє квадрат.
Внутрішній простір ошалеванних дошками стін нефа об’ємно об’єднано з бабинцем, перекриття якого, як і вівтарної частини, плоскі, високим прямокутним отвором. Вихід з будівлі прикрашає невисоке ганок на чотирьох різьблених опорних стовпчиках, а прикрасою дзвіниці під високим стрілчастим дахом служать восьмигранні вікна галереї верхнього ярусу.
Переведено автоматически с украинского языка. Посмотреть оригинал
Комментарии (0)
оставить комментарий
Показать другие комментарии …
