Вірменська церква Святого Миколая, вірменський костел Святого Миколи — втрачена на сьогодні пам'ятка вірменської християнської сакральної архітектури, що знаходилася у вірменській дільниці Кам'янця-Подільського, при вулиці Вірменській. Утворювала єдиний комплекс споруд, оточений муром, з дзвіницею і торговими складами.
До 3 лютого 1790 року виконувала роль катедрального храму, головного релігійного, культурного, соціального і організаційного центру кам'янецької вірменської громади. Знищена комуністами у 1930-х роках.
Святиню ймовірно збудували в 1495 році вірмени, які прибули до Кам'янця в 1380-х роках. Початково була дерев'яною. Наприкінці 15 століття в Кам'янці нараховувалося 4 вірменські храми: церква Успіння Пресвятої Богородиці, церква Святого Миколая Чудотворця, церква Святого Стефана, церква Благовіщення Пресвятої Богородиці — катедра. Новозбудована церква Святого Миколая Чудотворця, п'ята за ліком, одразу перебрала на себе функції катедри, завдяки чому стала центром світського і релігійного життя кам'янецьких вірмен. В церкві зберігалися архів, зокрема королівські привілеї, печатка та хоругва громади.
В 1602 році пожежа сплюндрувала центральну частину міста, в тому числі і церкву Святого Миколая Чудотворця. Після пожежі вірменська громада поспішно взялася відбудовувати храм. Було розширено притвор і зведено кам'яний мур. Суддя Міхно у 1603 році оплатив реконструкцію однієї з церковних бань, яку вкрили «золотом». 25 квітня 1607 року 25 молодців (членів братства) замовили для церкви виготовлення дзвона. На той час церква мала вдосталь церковного начиння, корони ікон Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа були декоровані перлами і дорогоцінними каменями. В 1612 році «в церкві Св. Миколая встановлені вікна з рамами та залізними ґратами».
В 1613 головний вівтар упоряджено новими іконами Діянь Христа написаними майстром Шарим. Наприкінці 1614 року побілено склепіння, перед вівтарем встановлено кам'яний жертовник. Того ж року вірменський війт Лукаш подарував церкві новий срібний підсвічник. В 1672 році, під час штурму турками міста, храм майже вщент зруйнували. Відбудовні роботи розпочалися в 1756 році на кошт вірменської громади. В 1767 році роботи завершені. 27 червня 1791 року костел освятив львівський вірменський архієпископ Туманович.
3 лютого 1790 року самоврядування кам'янецьких вірмен ліквідоване. Вірменська катедра перейшла на статус парафіяльного костелу. В 1891 році з костелу Святого Миколи росіяни вивезли унікальну бібліотеку вірменських рукописів 16-17 століть. Серед них і подарований церкві Синаном Служебник татарською мовою 1349 року.
Після поразки Визвольних змагань 1917-1921 років костел зачинено комуністами. В 1922 році з костелу Святого Миколи реквізовано 60 кг срібного церковного начиння. Найцінніші предмети священикам вдалося заховати, за що їх заарештовано органами ГПУ як «ворогів голодних». В 1930-х роках святиню висаджено в повітря.
У 1972 році розпочаті археологічні і архітектурні дослідження архітектурного комплексу Вірменської катедри. У 1973 році в них узяв участь вірменський дослідник Вартан Григорян. Стаціонарні археологічні дослідження проведені Кам'янець-Подільським державним педагогічним університетом протягом 1989-1996 років під керівництвом Миколи Петрова. В подальшому храмові фундаменти законсервовано.
В 1985 році під кам'яним мощенням підлоги першого ярусу на глибині 1,8 метра виявлено скарб. До складу скарбу входили найцінніші предмети церковного начиння, заховані священиками в 1922 році. Список знайдених предметів нараховував 448 позицій. До найцікавіших знахідок слід віднести основу церковної чаші датовану 1581 роком і прикрашену вірменським текстом. Окремі речі зі скарбу нині можна оглянути в експозиції Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповіднику.
У 2005 році на пожертви представників вірменської громади і жителів міста на території Вірменського костелу було встановлено сучасний хачкар роботи Армена Хачатряна в пам’ять про трагічну сторінку історії вірменського народу – геноцид вірмен у Туреччині в 1915 р. Художник, який його створював, намагався відтворити мистецькі особливості давньовірменських хачкарів, зокрема, їх архаїчного зразка, що знайдений під час розкопок руїн міста Ані – древньої столиці вірмен у Х столітті, і разом з тим надати нового, сучасного звучання традиційній формі меморіального пам’ятника.
На постаменті з датою встановлення і написом вірменською та українською мовою встановлена стела. Центральну частину стели займає щит, тло якого виконане у вигляді шахової дошки. На цьому тлі розташований чітко оконтурений хрест латинського типу, кінці рамен якого роздвоюються і завершуються плетеними вузлами. Середина хреста заповнена ажурним візерунком. З нижнього кінця проростають пагони і чашеподібно охоплюють хрест напівпальметками. Під хрестом розташована розетка з плетеним контуром і заповненням у вигляді листя аканту і написом вірменською мовою. Щит оточений ажурним плетеним орнаментом і зображеннями квітів та листя.
Дзвіниця святого Степаноса, також Вірменська дзвіниця та Каплиця святого Степаноса — дзвіниця XV-XVI століть, розташована у вірменському кварталі міста Кам'янець-Подільський. Була частиною вірменського собору св. Миколая (XV століття), який не зберігся до наших днів. Деякий час в дзвіниці перебувала легендарна ікона Вірменської Богородиці, дуже шанована католиками, православними та послідовниками вірменської церкви.
Свою назву дзвіниця отримала в пам'ять про церкву святого Степаноса, що існувала в Кам'янці. Точна дата будівництва дзвіниці не відома. Але споруда достеменно була завершена до 1565 року, оскільки будівельник Григор, син заможного кам'янецького вірмена Затіка, помер у цьому році.
У період турецької окупації разом із церквою була пошкоджена також дзвіниця, дзвони якої були викрадені. Після відходу турків до міста повернули ікону Вірменської Богородиці. Вірменські церкви святого Миколая та Благовіщення перебували у зруйнованому стані, тому 22 травня 1700 року ікона була встановлена в каплиці святого Степаноса, яку нашвидкуруч збудували у дзвіниці церкви святого Миколая.
В XIX столітті дзвіниця мала два дзвони: менший 1701 року та більший 1722 року. Під час Першої та Другої світових воєн дзвіниця була сильно пошкоджена. У 1958 році Комітет з охорони давнини Української РСР відновив дзвіницю та оголосив її пам'яткою, що знаходиться під захистом держави.
У 1978 році її вивчали фахівці з Києва. За результатами досліджень першого поверху дзвіниці, на східній та північній стінах та частково на західній виявлено залишки живопису, виконаного у вохристих та червоних кольорах. За характером та стильовими прийомами цей живопис відноситься до періоду не пізніше XVIII століття. На думку фахівців, дзвіниця є одним з найбільш цікавих вірменських пам'ятників міста, в якому вдало поєднано різноманітні архітектурні прийоми з високим рівнем художнього втілення.
У 2005 році земля, на якій розташовані руїни храму святого Миколая та дзвіниця святого Степаноса, була передана вірменській громаді міста. У 2014 році Українська православна церква Київського патріархату після реставрації офіційно передала вірменам України руїни храму святого Миколая та дзвіницю святого Степаноса.
Дзвіниця святого Степаноса стояла окремо від церкви святого Миколая. Одночасно з церковними потребами дзвіниця виконувала оборонні функції — будувалася вона як бойова вежа. Дзвіниця являє собою п'ятиповерхову кам'яну будівлю із загостреним пірамідальним дахом, на чотирьох кутах якої розташовані маленькі вежі. У кожній з веж є по дві бійниці.
До 3 лютого 1790 року виконувала роль катедрального храму, головного релігійного, культурного, соціального і організаційного центру кам'янецької вірменської громади. Знищена комуністами у 1930-х роках.
Святиню ймовірно збудували в 1495 році вірмени, які прибули до Кам'янця в 1380-х роках. Початково була дерев'яною. Наприкінці 15 століття в Кам'янці нараховувалося 4 вірменські храми: церква Успіння Пресвятої Богородиці, церква Святого Миколая Чудотворця, церква Святого Стефана, церква Благовіщення Пресвятої Богородиці — катедра. Новозбудована церква Святого Миколая Чудотворця, п'ята за ліком, одразу перебрала на себе функції катедри, завдяки чому стала центром світського і релігійного життя кам'янецьких вірмен. В церкві зберігалися архів, зокрема королівські привілеї, печатка та хоругва громади.
В 1602 році пожежа сплюндрувала центральну частину міста, в тому числі і церкву Святого Миколая Чудотворця. Після пожежі вірменська громада поспішно взялася відбудовувати храм. Було розширено притвор і зведено кам'яний мур. Суддя Міхно у 1603 році оплатив реконструкцію однієї з церковних бань, яку вкрили «золотом». 25 квітня 1607 року 25 молодців (членів братства) замовили для церкви виготовлення дзвона. На той час церква мала вдосталь церковного начиння, корони ікон Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа були декоровані перлами і дорогоцінними каменями. В 1612 році «в церкві Св. Миколая встановлені вікна з рамами та залізними ґратами».
В 1613 головний вівтар упоряджено новими іконами Діянь Христа написаними майстром Шарим. Наприкінці 1614 року побілено склепіння, перед вівтарем встановлено кам'яний жертовник. Того ж року вірменський війт Лукаш подарував церкві новий срібний підсвічник. В 1672 році, під час штурму турками міста, храм майже вщент зруйнували. Відбудовні роботи розпочалися в 1756 році на кошт вірменської громади. В 1767 році роботи завершені. 27 червня 1791 року костел освятив львівський вірменський архієпископ Туманович.
3 лютого 1790 року самоврядування кам'янецьких вірмен ліквідоване. Вірменська катедра перейшла на статус парафіяльного костелу. В 1891 році з костелу Святого Миколи росіяни вивезли унікальну бібліотеку вірменських рукописів 16-17 століть. Серед них і подарований церкві Синаном Служебник татарською мовою 1349 року.
Після поразки Визвольних змагань 1917-1921 років костел зачинено комуністами. В 1922 році з костелу Святого Миколи реквізовано 60 кг срібного церковного начиння. Найцінніші предмети священикам вдалося заховати, за що їх заарештовано органами ГПУ як «ворогів голодних». В 1930-х роках святиню висаджено в повітря.
У 1972 році розпочаті археологічні і архітектурні дослідження архітектурного комплексу Вірменської катедри. У 1973 році в них узяв участь вірменський дослідник Вартан Григорян. Стаціонарні археологічні дослідження проведені Кам'янець-Подільським державним педагогічним університетом протягом 1989-1996 років під керівництвом Миколи Петрова. В подальшому храмові фундаменти законсервовано.
В 1985 році під кам'яним мощенням підлоги першого ярусу на глибині 1,8 метра виявлено скарб. До складу скарбу входили найцінніші предмети церковного начиння, заховані священиками в 1922 році. Список знайдених предметів нараховував 448 позицій. До найцікавіших знахідок слід віднести основу церковної чаші датовану 1581 роком і прикрашену вірменським текстом. Окремі речі зі скарбу нині можна оглянути в експозиції Кам'янець-Подільського державного історичного музею-заповіднику.
У 2005 році на пожертви представників вірменської громади і жителів міста на території Вірменського костелу було встановлено сучасний хачкар роботи Армена Хачатряна в пам’ять про трагічну сторінку історії вірменського народу – геноцид вірмен у Туреччині в 1915 р. Художник, який його створював, намагався відтворити мистецькі особливості давньовірменських хачкарів, зокрема, їх архаїчного зразка, що знайдений під час розкопок руїн міста Ані – древньої столиці вірмен у Х столітті, і разом з тим надати нового, сучасного звучання традиційній формі меморіального пам’ятника.
На постаменті з датою встановлення і написом вірменською та українською мовою встановлена стела. Центральну частину стели займає щит, тло якого виконане у вигляді шахової дошки. На цьому тлі розташований чітко оконтурений хрест латинського типу, кінці рамен якого роздвоюються і завершуються плетеними вузлами. Середина хреста заповнена ажурним візерунком. З нижнього кінця проростають пагони і чашеподібно охоплюють хрест напівпальметками. Під хрестом розташована розетка з плетеним контуром і заповненням у вигляді листя аканту і написом вірменською мовою. Щит оточений ажурним плетеним орнаментом і зображеннями квітів та листя.
Дзвіниця святого Степаноса, також Вірменська дзвіниця та Каплиця святого Степаноса — дзвіниця XV-XVI століть, розташована у вірменському кварталі міста Кам'янець-Подільський. Була частиною вірменського собору св. Миколая (XV століття), який не зберігся до наших днів. Деякий час в дзвіниці перебувала легендарна ікона Вірменської Богородиці, дуже шанована католиками, православними та послідовниками вірменської церкви.
Свою назву дзвіниця отримала в пам'ять про церкву святого Степаноса, що існувала в Кам'янці. Точна дата будівництва дзвіниці не відома. Але споруда достеменно була завершена до 1565 року, оскільки будівельник Григор, син заможного кам'янецького вірмена Затіка, помер у цьому році.
У період турецької окупації разом із церквою була пошкоджена також дзвіниця, дзвони якої були викрадені. Після відходу турків до міста повернули ікону Вірменської Богородиці. Вірменські церкви святого Миколая та Благовіщення перебували у зруйнованому стані, тому 22 травня 1700 року ікона була встановлена в каплиці святого Степаноса, яку нашвидкуруч збудували у дзвіниці церкви святого Миколая.
В XIX столітті дзвіниця мала два дзвони: менший 1701 року та більший 1722 року. Під час Першої та Другої світових воєн дзвіниця була сильно пошкоджена. У 1958 році Комітет з охорони давнини Української РСР відновив дзвіницю та оголосив її пам'яткою, що знаходиться під захистом держави.
У 1978 році її вивчали фахівці з Києва. За результатами досліджень першого поверху дзвіниці, на східній та північній стінах та частково на західній виявлено залишки живопису, виконаного у вохристих та червоних кольорах. За характером та стильовими прийомами цей живопис відноситься до періоду не пізніше XVIII століття. На думку фахівців, дзвіниця є одним з найбільш цікавих вірменських пам'ятників міста, в якому вдало поєднано різноманітні архітектурні прийоми з високим рівнем художнього втілення.
У 2005 році земля, на якій розташовані руїни храму святого Миколая та дзвіниця святого Степаноса, була передана вірменській громаді міста. У 2014 році Українська православна церква Київського патріархату після реставрації офіційно передала вірменам України руїни храму святого Миколая та дзвіницю святого Степаноса.
Дзвіниця святого Степаноса стояла окремо від церкви святого Миколая. Одночасно з церковними потребами дзвіниця виконувала оборонні функції — будувалася вона як бойова вежа. Дзвіниця являє собою п'ятиповерхову кам'яну будівлю із загостреним пірамідальним дахом, на чотирьох кутах якої розташовані маленькі вежі. У кожній з веж є по дві бійниці.
Переведено автоматически с украинского языка. Посмотреть оригинал
Комментарии (0)
оставить комментарий
Показать другие комментарии …
